Випрати ковдру, полагодити одяг, навчитися працювати на комп’ютері — для багатьох це звичайні справи. Але для ВПО з інвалідністю кожна з цих дрібниць може стати складним викликом. Тому у Вінниці вже десятий місяць поспіль реалізується проєкт «Соціальна підтримка внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю», який впроваджує Громадська організація «Паросток». Мета проєкту – підвищити доступність та якість соціальних послуг для родин ВПО, у складі яких є діти або дорослі з інвалідністю, сприяючи їхній інтеграції у Вінницькій громаді. Реалізація проєкту відбувається за підтримки Європейського Союзу в межах субгранту проєкту EU4CSOs EmpowerUA, що здійснює БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне».

Коли Олена Іваночко переїхала з міста Костянтинівка на Донеччині до Вінниці, найважчим для неї стало вирішення побутових проблем переїзду: дістатися з інвалідністю першої групи до лікаря, оформити нескінченні довідки, навіть просто випрати й висушити постільну білизну за відсутності пральної машини. «Я фізично не могла сама впоратися з багатьма речами, — розповідає жінка. — А найстрашніше — це відчуття самотності. Коли ти один на один зі своїми проблемами». Таких історій у Вінниці — тисячі. Місто прийняло понад 144 тисячі внутрішньо переміщених осіб, серед яких більше 2,6 тисяч — маломобільні люди та особи з тяжкими порушеннями здоров’я. Для більшості з них війна означала не лише втрату дому, а й звичного укладу життя, доступу до базових послуг, соціальних зв’язків.

Гуманітарний хаб, що розташований на вулиці Замостянській, 51 у Вінниці, є місцем надання допомоги понад 500 родинам ВПО та 70 місцевим мешканцям з інвалідністю. Тут працює пральня, швейна майстерня, проводять комп’ютерні курси та творчі майстер-класи для дітей. Соціальні працівники супроводжують людей до лікарень та держустанов, допомагають оформити документи. На перший погляд, звучить як звичайна соціальна установа. Але коли приходиш сюди, розумієш: тут все інакше. «Ми не просто надаємо послуги, — пояснює координаторка проєкту, Олена Омельченко, — ми намагаємося повернути людям відчуття нормального життя. Навіть коли ти можеш прийти, випити чаю, поговорити. Тут не просто пожаліють, а допоможуть та вислухають».

У пральні хабу працює Богдан Шафранський — молодий хлопець з наслідками дитячого церебрального паралічу. За дев’ять місяців проєкту його допомога стала у нагоді для багатьох ВПО, що мешкають у гуртожитках, а це більше 700 циклів прання. Його мама Надія завжди поруч. Разом вони створюють атмосферу, де людина з інвалідністю не просто отримує допомогу, а сама її надає. «Не опускайте руки! Головне — вірити у свої сили», — це фраза Богдана. І відвідувачі хабу кажуть, що ці слова іноді допомагають більше, ніж випрана ковдра. Хоча й ковдри важливі. Особливо зараз, коли холодно, а в тимчасовому житлі для ВПО часто немає умов для прання великих речей.

Фахівчиня Дар’я Цехмейстер за дев’ять місяців полагодила одяг для учасників проєкту, надавши понад 300 послуг. Замінила блискавки, підшила рукави, полатала підкладки, відновила мереживо на сукнях та багато іншого. Ось нещодавно відвідувачка хабу, пані Валентина принесла своє улюблене пальто: рукави протерлися, але викинути шкода — адже носила його ще вдома, до війни. «Коли забирала, не могла повірити — як нове виглядає! — розповідає жінка. — І знаєте, це не просто про одяг. Це про те, що можу носити те, що люблю. Що хтось подбав про мою річ, а отже й про мене».

Для дітей з родин ВПО з інвалідністю в Гуманітарному хабі проводять творчі майстер-класи. Психологи кажуть, що творчість допомагає дітям, які пережили війну, впоратися з тривожністю. В обставинах невизначеності нагода створити щось своїми руками дає відчуття – «я можу, я вмію». За дев’ять місяців відбулося 13 занять, попереду ще 2 — діти створювали крафтове мило, сувеніри, ліпили з глини, майстрували ляльки-мотанки та багато іншого. Альона, мама однієї з учасниць, розповідає: «Донька прийшла додому з першою мотанкою — очі світилися. Показувала всім, повторювала: «Я сама зробила!» Вночі поклала біля подушки. Для неї це був не просто виріб, а доказ — я можу створити щось важливе».

Дві групи жінок-переселенок пройшли курс цифрової грамотності. Здавалося б, у час тотальної діджиталізації – хто не вміє користуватися смартфоном чи комп’ютером? Але виявилося, що багато хто, особливо серед людей поважного віку з інвалідністю. Світлана Шульгіна — переселенка з Харкова з інвалідністю другої групи — одна з тих, хто пройшов ці курси. «Я хотіла навчитися працювати онлайн, щоб знову відчути себе корисною, — каже жінка. — І знаєте що? Я навчилася! Тепер можу шукати інформацію, спілкуватися, навіть заповнювати гугл-форми самостійно». Окрім курсів, Світлана користується кількома послугами хабу одночасно — пральнею, швейною майстернею, отримувала соціальний супровід. Вона одна з тих, для кого Гуманітарний хаб став справжньою опорою. «Я відчуваю себе потрібною! — каже вона. — Дякую за можливість комфортно жити в безпечному місті, маючи підтримку».

Двадцять людей з тяжкими порушеннями здоров’я отримали соціальний супровід — по 10 годин щомісяця для кожного. Три фахівчині були поруч, коли клієнтам потрібна була допомога, наприклад, при візитах до лікаря, до Прозорого офісу, супермаркету чи аптеки. Пані Людмила довго не могла розібратися з документами для отримання соціальної допомоги. Одна довідка, друга, третя — заплуталася, руки опустилися. Але фахівчиня хабу Тетяна Лягушева просто сіла поруч і сказала: «Давайте разом розберемося». Разом дійшли до потрібних установ, все оформили. «Знаєте, найважче було одній, — ділиться Людмила. — А коли є поруч людина, яка підтримає, все одразу простіше стає». Тетяна також допомагала Олені Іваночко — тій самій переселенці з Костянтинівки з інвалідністю першої групи. «Я вдячна Тетяні, — каже Олена. — Вона повертає мені віру в людяність. Коли ти бачиш, що є люди, яким не байдуже, з’являються сили жити далі».

Отримувала допомогу в Гуманітарному хабі й пані Олена. Користувалася пральнею, швейною майстернею, отримувала продуктові набори та гігієнічні засоби. А потім усвідомила, що хоче теж комусь допомагати. «Я отримала стільки підтримки, — розповідає жінка. — І зрозуміла — хочу передавати це добро далі». Тепер Олена разом з іншими учасницями проєкту волонтерить — носять обіди пораненим у шпиталі. «Коли ти допомагаєш комусь, ти сам відчуваєш себе сильнішим, — ділиться вона. — Ти розумієш, що можеш бути корисним. Що твоє життя має сенс». Це, мабуть, найкращий показник роботи проєкту: коли люди, які прийшли по допомогу, самі стають волонтерами.

На жаль, не обійшлося у проєкті без викликів. Цього року троє учасників проєкту виїхали з міста, двоє померло через хронічні захворювання. «Смерть – це завжди боляче, — каже координаторка проєкту. — Ми встигли прив’язатися до цих людей. Але навіть через важкі втрати не можна опускати руки». Фахівці хабу швидко залучають нових учасників. Перевіряють обставини, допомагають адаптуватися. Команда дистанційно підтримує зв’язок з учасниками, консультуючи через меседжери. Відвідувачка хабу Оксана розповідає: «Коли у мене почалися проблеми зі здоров’ям, я просто не знала, що робити. Зателефонувала у хаб — мені швидко все пояснили, допомогли потрапити до лікаря без зайвого стресу. Це дало мені спокій і впевненість».

Проєкт триватиме до кінця 2025 року. За цей час планують розробити рекомендації щодо підтримки ВПО з інвалідністю у громаді, на основі створеної «Дорожньої карти» налагодити інклюзивну співпрацю між стейкхолдерами, громадськими організаціями та владними структурами міста. Але найголовніше питання: що буде після завершення проєкту? Чи не зникне підтримка разом із грантовими грошима? «Ми плануємо продовжувати, — запевняє Олена Омельченко. — Стукатимемо у всі двері. Шукатимемо нові джерела фінансування, можливо, зменшимо масштаби, але не залишимо людей. Бо за цей час ми переконалися: підтримка нашій цільовій аудиторії потрібна не тимчасово, а постійно. Лише так у ній є реальний сенс».

За дев’ять місяців проєктної роботи хаб довів просту істину: іноді допомога починається з найпростішого. З випраної ковдри. З полагодженої куртки. З людини поруч, яка каже: «Ходімо разом, я допоможу». Ці прості речі змінюють життя. Повертають віру в себе. Дають сили йти далі. «Ви даруєте не просто чистий одяг чи полагоджені речі, — каже одна з учасниць проєкту. — Ви даруєте гідність. Відчуття, що ми не самі. Що життя продовжується. І що воно може бути гідним».

Проєкт «Соціальна підтримка внутрішньо переміщених (ВПО) осіб з інвалідністю у Вінницькій громаді» реалізує Громадська організація «Паросток» в межах субгранту проєкту EU4CSOs EmpowerUA, що реалізує БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне» за фінансового сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключно відповідальністю ГО «Паросток» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

#ПрямуємоРазом #100%Life #Паросток #EU4CSOsEmpowerUA #EU4CSOs

Поділитися посиланням

Facebook

Pinterest

Twitter

Linkedin

Whatsapp

Більшість учасників проєкту «Соціальна згуртованість в дії», мають свої непрості та болючі історії. Але важливо, щоб у цих історіях з’являлися хоч невеликі промінчики оптимізму.

Тетяна Бондар до повномасштабного вторгнення жила в рідному місті Запорізької області й не планувала кудись переїздити. Але в перші ж дні Мелітополь було окуповано й життя там стало нестерпним. Ходити вулицями, де нишпорять загарбники, здригатися від будь-якого оклику, думати постійно лише про виживання – нікому не спаде на думку, що до цього можна звикнути. До того ж у Тетяни обоє батьків мають інвалідність, потребують належного медичного обслуговування, а це забезпечити в тих умовах стало надто складно. Тому через чотири довгих місяці, сповнених переживань, сліз, сумнівів і страху, родина дивним чином змогла виїхати з рідного дому й опинилася в більш безпечному  містечку Козятин на Вінниччині.

Очевидно, що спочатку це був ніби видих після жахіть окупації. Знайшлось якесь житло, знайшлась якась робота, якісь контакти на новому місці зав’язалися. Звісно, тут спокійніше, безпечніше, але гостра туга за рідними краями нікуди не зникала, а ще й близькі чоловіки на фронті… 

«Я відчувала себе рослиною, яку вирвали з місця, а в іншу землю так і не пересадили. Хоч і нормалізувалося більш-менш життя тут, я не відчувала землі під ногами… Розумієте?» – жінка намагається передати свої переживання, але помітно, що не хоче обтяжувати інших своїм болем.

Якось на початку літа 2025 року до Тетяни звернулася знайома громадська активістка, членкиня ГО «Паросток» з пропозицією долучитися до нового проєкту «Соціальна згуртованість в дії», направленого на згуртування ВПО у приймаючих громадах. Так вона потрапила на першу екскурсію по району, в якому мешкає вже понад три роки і про яким практично нічого не знала.

«Це був липень, яскравий і теплий. Але ті емоції, що я відчула, дивлячись на костел Святої Клари, що ніби з казки ожив перед моїми очима, перевершували яскравість літнього сонця! Мене зачарувала стародавня велич маєтку Грохольських, щиро розважило виготовлення жайворонків у Музеї хліба. В тій першій подорожі по Козятинщині мені було приємно відчувати просте людське тепло. А далі мені запропонували участь в інтеграційних заходах. Я була не впевнена, чи це мені потрібно взагалі, але погодилася. Спочатку – скоріше із вдячності, ніж із цікавості…» – ніяковіючи, зізнається Тетяна.

Спочатку участь в інтеграційному заході «Я і мої ресурси» дозволила Тетяні з нової точки зору поглянути на себе, знайти нове спілкування з тими, хто може краще зрозуміти без зайвих пояснень. Потім хтось із запланованих учасників другої поїздки по району відмовився через стан здоров’я, й Тетяна залюбки доєдналася до групи. Потім участь у заході “Мистецтво об’єднує”, де всі надихнулися магією прадавніх українських легенд і створили власні автентичні ляльки-мотанки.

«Я не втрималася і попросилася ще й на третю екскурсію. І жодної миті про це не пошкодувала, хоча це вже була середина осені. Попри те, що маршрут той самий, але враження, що ніби вперше бачиш те все! Люди інші, небо інше, екскурсоводи згадують все нові й нові факти. Я змогла все глибше зануритися в історію цього краю, я побачила те, чого й не очікувала – я закохалася в це місце! А ще я відчула, що мої емоції мають для когось значення, хтось щиро хоче попіклуватися про мене, я не байдужа щирим людям. Цей проєкт для мене став таким емоційним трампліном, завдяки якому в мене з’явилися сили й бажання далі дихати на повну!» – в усміхнених очах молодої жінки вже не відчувається смуток, а навпаки – сяючий оптимізм і вдячність, бажання й далі шукати себе у громаді.

📌 Більше про проєкт «Соціальна згуртованість в дії» за посиланням 

📄 Проєкт «Соціальна згуртованість в дії» реалізується ГО «Паросток» у межах програми «Спроможні та сильні», що впроваджується Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії

Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні / #capableandresistant #спроможнітасильні

Поділитися посиланням

Facebook

Pinterest

Twitter

Linkedin

Whatsapp

У 2025 році команда громадської організації «Паросток» реалізувала серію екскурсійних мандрівок для внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю, з хронічними захворюваннями та членів їхніх родин у межах проєкту «Соціальна згуртованість в дії».

Мета цих заходів – створити простір для відпочинку, спілкування й емоційного відновлення людей, які через війну зазнали серйозних моральних, психологічних та матеріальних збитків. Подорожі стали частиною ширшої програми психосоціальної підтримки, що охоплює громади Вінницької, Могилів-Подільської, Козятинської та Жмеринської територіальних громад.

Сім подорожей – сотні щирих та натхненних усмішок

З червня по жовтень 2025 року відбулося сім екскурсій, у яких взяли участь понад 230 ВПО. Деякі з учасників, найбільш охочі до мандрівок, запитували після екскурсій, чи можна долучитися до подорожей в інші громади. Звісно, отримували “добро” від команди проєкту й ширше знайомилися з Вінничиною. Кожна поїздка відкривала нові куточки Поділля – його історію, культуру, архітектуру, традиції та людяність.

🔹 29 червня стартувала низка мандрівних заходів, відбувся перший виїзд – до історико-культурного заповідника «Буша». Тут учасники відкривали для себе скельний храм, давні поселення трипільської культури й легенди, що живуть у камені.

🔹 12 липня – подорож маршрутом Браїлів–Жмеринка–Шаргород. Від музею Петра Чайковського до старовинних костелів і теплих розмов у дорозі – це був день, який об’єднав людей різного віку та досвіду.

🔹 26 липня – перше знайомство з дивовижними пам’ятками Козятинщини. Учасники відвідали історичну залізничну станцію, унікальний Народний музей хліба у старовинному вітряку, де власноруч випікали жайворонків – символи миру та надії, а також побачили костел святої Клари й величний палац Грохольських.

🔹 12 серпня відбулася друга поїздка до Буші – унікального місця, де історія, природа та легенди поєднуються в особливу атмосферу спокою й натхнення. День був наповнений новими відкриттями, щирим спілкуванням та теплими емоціями.

🔹 26 вересня учасники відвідали Білопілля, Городківку, Червоне – місця, де оживають давні ремесла, архітектурні пам’ятки та легенди про Палац Грохольських-Терещенків. Учасники власноруч виготовляли жайворонків з ароматного хлібу – символ миру і надії, що став улюбленим спогадом кожного.

🔹 2 жовтня учасники проєкту вирушили у пізнавальну подорож маршрутом «Браїлів – Жмеринка – Шаргород», щоб відкрити для себе культурні скарби Поділля. Вони відвідали історичний музей та залізничний вокзал Жмеринки, музей Петра Чайковського і Надії фон Мекк у Браїлові, Меморіал слави й музей Володимира Забаштанського, а на завершення помилувалися красою костелу Святого Флоріана в Шаргороді. Цей день став гармонійним поєднанням історії, музики та щирих емоцій, що подарували відчуття єдності й натхнення.

🔹 16 жовтня відбулася фінальна мандрівка для учасників проєкту по мальовничим місцям Козятинщини, яка підсумувала цикл заходів і зібрала найтепліші враження про Поділля.

Турбота, увага та людяність

Організатори дбали про всі деталі – від безпечного транспорту й доступності локацій до комфорту учасників із хронічними захворюваннями та інвалідністю. Супроводжували мандрівки не лише екскурсоводи, а й волонтери, соціальні працівники, психологи. Учасники мали змогу поспілкуватися, відчути підтримку, розповісти свої життєві історії.

«Дякую за відновлення сил у такі важкі часи»,
«Ви – приклад людяності, співчуття і служіння ближньому»,
«Це був день, коли я знову відчула радість життя» – такі слова залишали в анкетах зворотного зв’язку учасники.

Мандрівки, що лікують душу

Кожна подорож ставала більше, ніж просто екскурсією – це була терапія спільністю, уроки підтримки та практика вдячності. Люди, які втратили дім, віднаходили в цих поїздках не лише історію краю, а й відчуття дому у новій громаді.

Як зазначають у ГО «Паросток», ці екскурсії довели, що навіть невеликі події можуть змінювати життя – повертати надію, давати відчуття цінності, розкривати внутрішні ресурси.

📌 Більше про проєкт «Соціальна згуртованість в дії» за посиланням 

📄 Проєкт «Соціальна згуртованість в дії» реалізується ГО «Паросток» у межах програми «Спроможні та сильні», що впроваджується Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії

Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні / #capableandresistant #спроможнітасильні

Поділитися посиланням

Facebook

Pinterest

Twitter

Linkedin

Whatsapp

Проєкт «Соціальна згуртованість в дії», який реалізує ГО «Паросток», об’єднує людей, котрі шукають підтримку та водночас готові дарувати її іншим. Членкині ініціативної групи Могилів-Подільської громади Юлія та Ольга – приклади того, як складні життєві обставини можуть стати поштовхом до нових починань і сили для допомоги іншим.

Юлія: від втрати опори до нових сенсів

Юлія Сівковська родом із Покровська Донецької області. Війна поділила її життя на «до» та «після». Чоловік і син – військові, й щодня вона прокидається з тривогою за їхні життя. Переїзд у чуже місто став важким випробуванням: залишити рідний дім, знайомі вулиці, близьких людей – справжня втрата, яку неможливо виміряти словами.

Та з часом Юлія зрозуміла: просто виживати замало. Вона почала шукати сили, щоб жити по-новому, помічати маленькі радощі та не здаватися. Саме в цей період для неї важливою опорою стала ГО «Паросток», яка створила простір довіри й підтримки. Тут Юлія відчула, що не залишилася наодинці зі своїми випробуваннями, і саме це надихнуло її ділитися досвідом з іншими. Сьогодні вона допомагає людям, які переживають подібні труднощі, нагадуючи: поруч завжди є ті, хто готовий простягнути руку.

Ольга: від вдячності до дії

Ольга Зарудна, мешканка Одеси, вимушено переїхала до Могилів-Подільського на початку повномасштабного вторгнення російських  військ в Україну. Її чоловік – полковник у відставці – з власної ініціативи вступив до лав територіальної оборони у Вінниці. А вона знайшла прихисток у матері чоловіка.

Попри виклики, Ольга не замкнулася у власних переживаннях. “Усвідомлення того, що мені пощастило більше, ніж багатьом іншим: я мала дах над головою в домі мами чоловіка, відчувала підтримку й турботу. Саме це усвідомлення надихнуло мене допомагати переміщеним особам, котрі потребували цього значно більше, ніж я” – каже Ольга. Вона почала гуртувати людей, які втратили дім, роботу, близьких, і потребували значно більшої турботи та уваги. Її приклад – це історія про силу вдячності, яка перетворюється у конкретні дії для інших.

👉 Саме завдяки участі в проєкті «Соціальна згуртованість в дії», що реалізується ГО «Паросток» за підтримки Фонду Східна Європа та Швейцарії, Юлія й Ольга змогли знайти простір для навчання, обміну досвідом та взаємної підтримки. Тут вони відкрили нові можливості, отримали знання й навички, які тепер застосовують у своїх громадах, допомагаючи іншим знаходити ресурси для життя та відновлення.

Історії Юлії та Ольги демонструють: навіть у найважчі часи можна знаходити внутрішні ресурси й допомагати тим, хто поруч. Завдяки таким ініціативним та небайдужим людям Могилів-Подільська громада стає простором взаємопідтримки, де кожен може знайти не лише допомогу, а й нових друзів, сенси та натхнення.

📌 Більше про проєкт «Соціальна згуртованість в дії» за посиланням 

📄 Проєкт «Соціальна згуртованість в дії» реалізується ГО «Паросток» у межах програми «Спроможні та сильні», що впроваджується Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії

Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні / #capableandresistant #спроможнітасильні

Поділитися посиланням

Facebook

Pinterest

Twitter

Linkedin

Whatsapp

У серпні-вересні 2024 року в межах проєкту «Соціальна згуртованість в дії» відбулися чотири інтеграційні заходи «Я і мої ресурси», що об’єднали внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю та хронічними захворюваннями у різних громадах Вінниччини. Метою цих зустрічей було психосоціальне відновлення, пошук власних ресурсів, зменшення стресу та зміцнення відчуття спільності.

🔹 4 серпня дебютувала Могилів-Подільська громада. Захід розпочався із символічного «Дерева очікувань», де кожен учасник поділився своїми надіями. Творчі вправи та практика «Метелик» допомогли знизити рівень тривожності, а робота з тактильним парашутом подарувала відчуття опори та командної взаємодії. Атмосфера щирих розмов і спільної творчості залишила у серцях учасників відчуття довіри й вдячності.

🔹 6 серпня команда проєкту завітала до села Людавка Жмеринської громади. Тут інтеграційна зустріч перетворилася на справжнє свято щирості й натхнення. Учасники виконували стабілізаційні практики, малювали «Квітку підтримки» – символ внутрішньої сили та взаємної допомоги. Особливого тепла додали рухливі ігри з парашутом, що викликали усмішки та допомогли відчути підтримку один одного. Слова вдячності на кшталт «Дякуємо, що приїхали, дуже все сподобалось, ми вас любимо» стали найкращим відгуком про захід.

🔹 9 серпня інтеграційна активність відбулася у Козятині, в молодіжному просторі «PidVal». Програма поєднала арттерапію, медитацію «Моє місце сили» та створення «Дерева ресурсів». Рухливі ігри «Веселий вітер» і «Ресурсна кулька» додали енергії та радості. За словами учасників, вони відчули тепло, нові знайомства та натхнення, що дозволяють впевненіше дивитися у майбутнє.

🔹 8 вересня у Вінниці відбувся четвертий захід. Його головною темою став стрес і шляхи його подолання. Учасники вчилися технікам розслаблення, вправам на заземлення, практикували позитивне мислення та відображали власні ресурси у малюнках. Атмосферу описували як дружню й надихаючу. Найбільше сподобалися арттерапевтичні вправи та командна взаємодія, а для багатьох ця зустріч стала ковтком спокою й тепла у непростий час.

Загалом усі чотири заходи об’єднувала тепла й довірлива атмосфера, поєднання творчості, арттерапії та практичних психологічних вправ. Учасники підкреслювали, що такі зустрічі дарують нові сили, допомагають відчути підтримку та нагадують: навіть у найважчі часи ми не залишаємося самі.

«Чи можна виміряти у цифрах спокій, підтримку й усмішки? Мабуть, ні. Але саме вони стають головним ресурсом, який учасники везуть із собою додому» – підсумувала керівниця проєкту – Олена Омельченко.

Інтеграційні зустрічі «Я і мої ресурси» у серпні-вересні стали лише першим кроком у низці запланованих активностей проєкту в громадах. Попереду ще щонайменше по два аналогічних заходи у кожній громаді-учасниці. Це означає, що попереду – нові теми, практики, простір для спілкування й підтримки, де учасники зможуть ще більше відкривати власні ресурси та зміцнювати відчуття спільності.

📌 Більше про проєкт «Соціальна згуртованість в дії» за посиланням 

📄 Проєкт «Соціальна згуртованість в дії» реалізується ГО «Паросток» у межах програми «Спроможні та сильні», що впроваджується Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії

Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні / #capableandresistant #спроможнітасильні

Поділитися посиланням

Facebook

Pinterest

Twitter

Linkedin

Whatsapp

В умовах війни українські громадські організації працюють у надзвичайно напруженому темпі, поєднуючи щоденне реагування на виклики з довгостроковими проєктами підтримки вразливих груп. Постійний стрес, високе емоційне навантаження та необхідність приймати швидкі рішення у складних обставинах створюють значний ризик професійного вигорання команд. Саме тому проведення ретритів стає не розкішшю, а стратегічною інвестицією у стійкість та ефективність організацій. Такі виїзні заходи дають можливість учасникам відновити внутрішні ресурси, переосмислити спільну місію, зміцнити командну взаємодію та наповнитися енергією для подальшої роботи. Для ГО «Паросток», яка реалізує масштабний проєкт «Соціальна згуртованість в дії» у межах програми «Спроможні та сильні», що впроваджує Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Швейцарії, ретрит став важливим інструментом не лише для профілактики вигорання, а й для підвищення інституційної спроможності, що безпосередньо впливає на якість підтримки, яку отримують внутрішньо переміщені особи, у тому числі з інвалідністю.

У межах проєкту «Соціальна згуртованість в дії» команда ГО «Паросток» з 18 по 21 липня 2025 року взяла участь у виїзному ретриті «Подолання та протидія вигоранню». Захід відбувся на мальовничій базі відпочинку «Берізки» у селі Тютьки Вінницької області та став важливим кроком для збереження енергії, психологічної стійкості та згуртованості команди в умовах інтенсивної роботи під час війни.

Програма ретриту поєднувала тренінгові практичні заняття з психологинею Маргаритою Кустош та відновлювальні активності на природі. Уже в перший день учасники налаштовувалися на спільну роботу, визначали свої очікування від зустрічі та цілі, які хочуть досягти для розвитку організації. Під час першого тренінгу команда працювала над темою ресурсів – внутрішніх та зовнішніх, застосовуючи арттерапевтичну методику «Дерево цілей». Окрему увагу приділили діагностиці психоемоційного стану та вивченню методів швидкої самодопомоги у стресових ситуаціях.

Другий день був присвячений командоутворенню та звільненню від негативних емоцій. Через вправи «Малюємо кола», «Мішок картоплі», «Намалюй свій страх» та «Де живе моя радість» учасники не лише відкрили власні внутрішні ресурси, а й навчилися перетворювати тривогу та втому на позитивну енергію. Цей процес сприяв глибшому взаєморозумінню та підтримці в команді.

Заключний день ретриту ми спрямували на інтеграцію отриманих знань у повсякденну діяльність ГО «Паросток». Методика «Святкова вечеря» дала змогу створити спільну арткомпозицію, що символізувала єдність та спільні цінності організації. Вправа «Через індивідуальне до спільного» допомогла переосмислити роль кожного учасника у досягненні цілей та втіленні місії організації.

Між тренінгами команда мала час на відпочинок, прогулянки, дихальні та медитаційні практики, спілкування у неформальній атмосфері. Ці моменти сприяли глибшому пізнанню себе та один одного.

Особливо цінною частиною ретриту стали щирі враження учасників, якими вони поділилися у підсумкових анкетах. Багато хто зазначив, що тренінг став для них точкою зупинки у стрімкому ритмі роботи, можливістю поглянути на власний стан збоку та усвідомити, як накопичена втома впливає на продуктивність і настрій.

«Я побачила, що емоції можуть давати міцність або забирати мої сили – важливо те, куди я направлю свій погляд», – поділилася одна з учасниць. Інша зізналася: «Думаю, що мені є ще багато чого обдумати із того, що ми опрацювали».

Члени команди наголошували на важливості командної взаємодії та підтримки, яку вони відчули: «взаємодія з командою, підтримка, щире виявлення своїх почуттів, психологічні вправи», «спільна робота команди, поєднана з відпочинком, дала змогу краще зрозуміти колег».

Дехто зізнався, що їхні очікування були скромними, але реальність перевершила сподівання:

«Коли я їхав на ретрит, не дуже очікував, що це мені сподобається. Але це подарувало довгоочікувану паузу, якої останнім часом дуже не вистачало. Найціннішим виявилася можливість зупинитися, поглянути на себе зі сторони та усвідомити глибину накопиченої втоми. Тренінг допоміг розібратися з феноменом вигорання. Найцікавішим було спілкування з колегами в атмосфері повної довіри. Коли бачиш, що ти не один втомився, що подібне відчувають й інші, теж сумніваються у чомусь, то стає легше від спільності. Прості вправи, які ми вивчали, допомагають з чогось почати».

Для багатьох програма стала поштовхом до усвідомлення необхідності змін у роботі та житті: «Я посилила свої навички з протидії вигоранню, що буде сприяти покращенню моєї продуктивної роботи в команді», «Було цікаво спостерігати за своїми колегами».

За підсумками ретриту 90% учасників відзначили покращення свого психоемоційного стану, підвищення продуктивності та командної взаємодії. Отримані знання та навички команда планує активно застосовувати у щоденній роботі, щоб ще ефективніше підтримувати цільову аудиторію проєкту, осіб з інвалідністю з числа ВПО.

📌Більше про проєкт «Соціальна згуртованість в дії» за посиланням – http://parostok.vn.ua/p%d1%96dsumki/ 

📄Проєкт «Соціальна згуртованість в дії» реалізується ГО «Паросток» у межах програми «Спроможні та сильні», що впроваджує Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Швейцарії 

Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні / #capableandresistant #спроможнітасильні

Поділитися посиланням

Facebook

Pinterest

Twitter

Linkedin

Whatsapp

У межах проєкту «Соціальна згуртованість в дії», який реалізується громадською організацією «Паросток» у громадах Вінницької області, ми  планували низку активностей, в тому числі й рекреаційні поїздки.

Саме вони і стали справжнім відкриттям літа для більшості учасників та учасниць проєкту – внутрішньо переміщених осіб, які мають інвалідність або хронічні захворювання.

🚌В червні та липні вони мали змогу не лише побачити цікаві місця Козятинської, Жмеринської та Могилів-Подільської громад, а й побувати в заповіднику, відвідати музеї та навіть узяти участь у майстер-класі з випікання жайворонків.

Про ці події ми вже розповідали у соцмережах.

Та найкраща оцінка – це все ж таки враження самих учасників.

🔸 Тож згідно з результатами опитування що були зроблені після трьох поїздок, 91% учасників відзначили високий рівень організації, увагу до найдрібніших деталей:

☑️ «Видно, що команда дуже злагоджена. Все чітко організовано».

☑️ «Все було дуже круто!»

☑️ «Чудова локація, все на найвищому рівні. Дуже вдячна!»

☑️ «Все було просто ідеально!»

🔸92% висловили повну задоволеність участю в заходах:

☑️ «Не зупиняйтеся, працюйте для нас і надалі – ми дуже вдячні!»

☑️ «Неймовірні відчуття щастя від цікавої та повчальної екскурсії. Велике дякую всім, хто підготував цей день!»

🔸Майже 95% учасників наголосили, що поїздки допомогли їм відновити сили, зміцнити соціальні зв’язки та стала поштовхом до подальшої участі в житті громади:

☑️ «Після повернення відчуваю задоволення, спокій, умиротворення… Готова долучатися до активностей ще!»

☑️ «Дуже дієво! Я перезавантажився. Дякую вам від щирого серця!»

☑️ «Після року по лікарнях ця екскурсія – як ковток свіжого повітря. Із задоволенням поїхав би ще!»

☑️ «Хоч я і не зряча, але дякую, що дали мені доторкнутися до нашої культури, відчути велич історії…»

☑️ «Щиро дякую за можливість відволіктись, перезавантажитись, отримати нові знання, враження та знайомства. Це саме той вид допомоги, який нам дуже потрібен. Із задоволенням подорожувала б знову!»

💪Попереду – нові заходи та події, але вже зараз очевидно: обраний напрям підтримки та згуртування громади є правильним та емоційно надихаючим як для учасників, так і для організаторів.

📌Більше про проєкт «Соціальна згуртованість в дії» за посиланням – http://parostok.vn.ua/p%d1%96dsumki/

📄Проєкт «Соціальна згуртованість в дії» реалізується ГО «Паросток» у межах програми «Спроможні та сильні», що впроваджує Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Швейцарії

Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні / #capableandresistant #спроможнітасильні

Поділитися посиланням

Facebook

Pinterest

Twitter

Linkedin

Whatsapp