Більшість учасників проєкту «Соціальна згуртованість в дії», мають свої непрості та болючі історії. Але важливо, щоб у цих історіях з’являлися хоч невеликі промінчики оптимізму.
Тетяна Бондар до повномасштабного вторгнення жила в рідному місті Запорізької області й не планувала кудись переїздити. Але в перші ж дні Мелітополь було окуповано й життя там стало нестерпним. Ходити вулицями, де нишпорять загарбники, здригатися від будь-якого оклику, думати постійно лише про виживання – нікому не спаде на думку, що до цього можна звикнути. До того ж у Тетяни обоє батьків мають інвалідність, потребують належного медичного обслуговування, а це забезпечити в тих умовах стало надто складно. Тому через чотири довгих місяці, сповнених переживань, сліз, сумнівів і страху, родина дивним чином змогла виїхати з рідного дому й опинилася в більш безпечному містечку Козятин на Вінниччині.
Очевидно, що спочатку це був ніби видих після жахіть окупації. Знайшлось якесь житло, знайшлась якась робота, якісь контакти на новому місці зав’язалися. Звісно, тут спокійніше, безпечніше, але гостра туга за рідними краями нікуди не зникала, а ще й близькі чоловіки на фронті…
«Я відчувала себе рослиною, яку вирвали з місця, а в іншу землю так і не пересадили. Хоч і нормалізувалося більш-менш життя тут, я не відчувала землі під ногами… Розумієте?» – жінка намагається передати свої переживання, але помітно, що не хоче обтяжувати інших своїм болем.
Якось на початку літа 2025 року до Тетяни звернулася знайома громадська активістка, членкиня ГО «Паросток» з пропозицією долучитися до нового проєкту «Соціальна згуртованість в дії», направленого на згуртування ВПО у приймаючих громадах. Так вона потрапила на першу екскурсію по району, в якому мешкає вже понад три роки і про яким практично нічого не знала.
«Це був липень, яскравий і теплий. Але ті емоції, що я відчула, дивлячись на костел Святої Клари, що ніби з казки ожив перед моїми очима, перевершували яскравість літнього сонця! Мене зачарувала стародавня велич маєтку Грохольських, щиро розважило виготовлення жайворонків у Музеї хліба. В тій першій подорожі по Козятинщині мені було приємно відчувати просте людське тепло. А далі мені запропонували участь в інтеграційних заходах. Я була не впевнена, чи це мені потрібно взагалі, але погодилася. Спочатку – скоріше із вдячності, ніж із цікавості…» – ніяковіючи, зізнається Тетяна.
Спочатку участь в інтеграційному заході «Я і мої ресурси» дозволила Тетяні з нової точки зору поглянути на себе, знайти нове спілкування з тими, хто може краще зрозуміти без зайвих пояснень. Потім хтось із запланованих учасників другої поїздки по району відмовився через стан здоров’я, й Тетяна залюбки доєдналася до групи. Потім участь у заході “Мистецтво об’єднує”, де всі надихнулися магією прадавніх українських легенд і створили власні автентичні ляльки-мотанки.
«Я не втрималася і попросилася ще й на третю екскурсію. І жодної миті про це не пошкодувала, хоча це вже була середина осені. Попри те, що маршрут той самий, але враження, що ніби вперше бачиш те все! Люди інші, небо інше, екскурсоводи згадують все нові й нові факти. Я змогла все глибше зануритися в історію цього краю, я побачила те, чого й не очікувала – я закохалася в це місце! А ще я відчула, що мої емоції мають для когось значення, хтось щиро хоче попіклуватися про мене, я не байдужа щирим людям. Цей проєкт для мене став таким емоційним трампліном, завдяки якому в мене з’явилися сили й бажання далі дихати на повну!» – в усміхнених очах молодої жінки вже не відчувається смуток, а навпаки – сяючий оптимізм і вдячність, бажання й далі шукати себе у громаді.
📌 Більше про проєкт «Соціальна згуртованість в дії» за посиланням
📄 Проєкт «Соціальна згуртованість в дії» реалізується ГО «Паросток» у межах програми «Спроможні та сильні», що впроваджується Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії
Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні / #capableandresistant #спроможнітасильні
