Зокрема до Гуманітарного хабу звернувся переселенець з Харкова Олександр (ім’я змінено), який перевіз свою родину до Вінниці, але його мати залишилася там, тому що не хотіла залишати свою квартиру. Сталося так, що поки його мати залишалася в Харкові, в неї погіршився стан здоров’я (вона вже давно хворіє на цукровий діабет), її поклали в лікарню, виявили гангрену і через деякий час ампутували обидві стопи. Олександр вмовив маму приїхати до Вінниці. Тому одразу, як її виписали з лікарні, він перевіз її до себе в зйомну квартиру, але що робити далі, не знав.
Олександр не має інвалідності, але й до нього дійшла інформація про наявність у Вінниці хабу, де допомагають ВПО, які мають серйозні проблеми зі здоров’ям. Соціальні працівники хабу надали інформацію про те, які соціальні служби можуть стати у пригоді, та допомогли з перевезенням матері Олександра від вокзалу до квартири. Волонтери хабу знайшли та передали візок, адже пересуватися жінка інакше тепер не може. Одразу ж постало питання про зміну місця проживання, оскільки квартира Олександра не пристосована для перебування людини на візку. Завдяки особистим контактам керівництва ВМГО «Паросток», вдалося забезпечити проживання жінки в інклюзивно облаштованому гуртожитку. Далі працівник хабу допоміг оформити довідку ВПО, а волонтерка, яка півроку назад також перебралась до Вінниці з Харкова, допомогла розпочати процедуру оформлення інвалідності матері Олександра.
Отже, всі адміністративні питання поступово вирішувалися. Оскільки мати Олександра перебувала в гуртожитку, де немає облаштованого місця для прання та сушіння одягу, то дуже стали у нагоді можливості гуманітарного хабу з прання та дрібного ремонту одягу. Також з жінкою працював психолог, щоб вона швидше змогла адаптуватися до свого нового стану. Гарною допомогою були й продуктові набори для матері Олександра, які надав для ВМГО «Паросток» благодійний фонд «Абіліс». Працівники та волонтери хабу перебувають на постійному зв’язку с Олександром, на випадок вирішення якихось поточних питань.
Ця історія є яскравим прикладом того, як об’єднаними зусиллями можна полегшити життя людей, що опинилися в скрутних обставинах. Вже коли ця публікація була готова, прийшла гарна звістка від Олександра: його матері встановлено групу інвалідності. Практично за місяць це питання було вирішено. Це надкороткий термін в умовах перевантажених усіх задіяних у цьому процесі служб.
Далі розповімо історію від Олени (стилістика авторки збережена):
«Я напишу про себе та свою маму. Ми приїхали з Мелітополя. В нашому місті не було боїв, як в Бахмуті чи Маріуполі (дякую Господу за це та сподіваюсь, що і надалі ворог залишить наше місто цілим). 24 лютого ворог атакував військовий аеродром у нашому місті. А вже ввечері його танки стояли на наших околицях. Люди не встигли оговтатись, як ворог окупував місто. Була паніка. Одні бігли до магазинів купувати їжу, ліки, інші виходили на протести проти окупаційної влади. У місті виникали сутички, стрілянина. Почали викрадати активістів на підвали, промивати мізки. Не всі повертались. Ходити містом після 15.00 було страшно.
Потім узялись за вчителів, бо потрібно було відкривати школи, та показати, що «нова влада піклується» про мешканців. Спочатку вирішили переманити директорів шкіл. Але жінки відмовились, розуміючи чим це може закінчитись для них та їх родин. Незламних директорів вночі вивезли за місто та кинули там. Потім вирішили братися за вчителів. Ходили по домівках з автоматами, викликали до себе. Я теж учитель. Я не стала чекати виклику. Вирішила виїхати з міста, щоб і надалі вчити своїх учнів онлайн. У мене хвора мати. У неї Альцгеймера.
Розуміла, що ліки та памперси для неї буде знайти важко. Тому виїжджали разом з нею. Було дуже важко. Їхали дорогою, яка періодично обстрілювалась ворогом. Ми ризикували. Спочатку я домовилась з людьми, щоб вивезли по 250 доларів за кожного. Син обіцяв оплатити. Але потім вирішили виїхати знайомі сина. (Хлопець брав активну участь у мітингах та протестах проти окупантів. Його тітка дуже хвилювалась, що хлопця розстріляють, або заберуть до фільтраційного табору). Тому нам з мамою пощастило, поїхали разом з ними. Їхали через Василівку, через купу блокпостів ворога. Але Господь піклувався про нас.
Разом з нами в колоні їхало багато віруючих людей. Всі молились за швидкий та спокійний проїзд. Обстрілу не було (Слава Господу!). Але чоловіків роздягали на блокпостах, щоб перевірити, чи не належать вони до Азовців. Ставили провокаційні питання. З машини в туалет вийти було не можна. Міни. Тому всі їхали у памперсах. Ніхто не знав, скільки днів займе переїзд. У мирний час дорога з Мелітополя до Запоріжжя займала на авто півтори години. Під час війни могла тривати декілька днів. Найважчий блок пост був у Василівці. Коли його проїхали, то далі вже були НАШІ. Їхали через Камінське. Дороги там вже немає. Тому місцями приходилося виходити з машини, йти пішки, щоб машина могла проїхати. Іноді штовхали її.
Зрештою ми приїхали у Вінницю. Коли пішли реєструватися у прозорому офісі, нам підказали, що є «Паросток». Дуже привітні дівчата одразу внесли нас у свою клієнтську базу. Ми періодично отримуємо продуктову допомогу. Це допомагає нам триматися на плаву. Також я постійно отримую для мами памперси, гігієнічні пеленки та інші засоби. Мама через хворобу Альцгеймера потребує особливого догляду. А я отримуючи памперси, тепер завжди згадую нашу дорогу, як ми їхали в тих підгузках, як вони по суті врятували нам життя …»
Олена під час розмови часто плакала. Але очі її світилися, попри все, якимось особливим сяйвом: надзвичайні випробування в поєднанні з глибокою вдячністю народили в її погляді якусь надзвичайну впевненість.
Гуманітарний хаб було створено та підтримано в рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Для подальшого забезпечення потреб ВПО з інвалідністю Гуманітарний хаб запрошує також місцевих небайдужих благодійників та волонтерів долучитись до підтримки ВПО у 2023 році.
#ПрямуємоРазом #TeamEurope #MovingForwardTogether #ISAREdnannia
@EU https://www.facebook.com/EUDelegationUkraine
@Isar Ednannia (https://www.facebook.com/isar.ednannia)
